Стокгольм за Стіґом Ларссоном

Я хотіла відправитися сюди одразу після прочитання трилогії «Міленіум»: дуже вже вона була захоплива і кінематографічна. Потім з’явилися екранізації романів про Лісбет Саландер — і бажання тільки посилилося. Але вічно було ніколи або несло кудись в інший бік. Аж поки влітку 2019-го я не подумала (саме так народжуються мої найкращі подорожі): де б мені зустріти Мідсаммар — свято Літнього сонцестояння? Зазвичай його особливо яскраво відзначають у північних країнах. Вибір був між Норвегією і Швецією. Оскільки прямі перельоти у нас наразі є тільки до другої — стало зрозуміло: час до Стокгольма… Так я нарешті й дісталася на батьківщину одного з моїх найулюбленіших літературних всесвітів.

Як ми закохуємося в ту чи іншу книгу? Літературні «метелики в животі» зароджуються в той момент, коли ти повністю занурюєшся в атмосферу твору, коли так і хочеться сказати «вірю!», і мимоволі промайне думка «це мала б написати я». Так у мене було з книгами Стіґа Ларссона.

Передчасно пішовший із життя письменник, як кажуть, збирався написати про Лісбет Саландер не трилогію, а цілих 10 книг. І нібито навіть лишилися якісь чернетки. І, можливо, хтось колись їх доопрацює… Але ми ж розуміємо: так, як справжній автор, продовжити історію не зможе ніхто.

Тому залишається перечитувати те, що є, переглядати екранізації — і блукати Стокгольмом, упізнаючи місця, якими ми подумки слідували за героями романів «Дівчина з татуюванням дракона», «Дівчина, яка гралася з вогнем» і «Дівчина, яка підривала повітряні замки».

Робітничі райони

У центрі творів Ларссона — двоє основних героїв: та сама дівчина, загадкова, екстравагантна й екстраординарна хакерка Лісбет Саландер та журналіст Мікаель Блумквіст. Прийнято вважати, що його прототипом був сам автор — теж журналіст-розслідувач, який раптово помер у молодому за шведськими мірками віці 50 років. При цьому існують версії, що ця смерть не була природною…

Сам Стіґ Ларссон жив у стокгольмському районі Сьодермальм — або просто Сьодер. У давнину це було місце, де селилися робітники та інші небагаті люди. Справа в тому, що на острові Гамла (нинішнє серце Стокгольма — Ґамластан), звідки й пішла шведська столиця, з XVII століття було дозволено зводити будинки лише з каменю — після низки пожеж, що знищували частину міста. Бідняки цього собі дозволити не могли — їхньою долею були дерев’яні споруди. А отже, їм довелося переміщатися південніше — на острів Сьодер (тоді — Åsön).

Сьогодні Сьодермальм — це еклектичний район у самому центрі шведської столиці, де розташовано безліч пам’яток, музеї, ресторани тощо. Тут же мешкав і працював — головним редактором політичного журналу «Експо» — і Стіґ Ларссон.

І тут же був дім його улюблених героїв: Лісбет Саландер купила собі 21-кімнатний пентхаус на Fiskargatan 9, а квартира Мікаеля Блумквіста розташовувалася на Bellmansgatan 1, неподалік від Єврейської синагоги Adat Jisrael і Стокгольмської мечеті.

Оселя багатіїв

«Поганих хлопців» своїх романів Стіґ Ларссон поселив по інший бік протоки Riddarfjärden — у заможніший і блискучіший Естермальм. Саме тут живе підступний мільйонер Веннерстрем із «Дівчини з татуюванням дракона» — на найдорожчій стокгольмській вулиці Strandvägen.

Кава та їжа

Жвава кав’яна культура Стокгольма значною мірою тримається на шведській традиції «фіки» — спілкування за чашечкою кави й випічкою. Мікаель Блумквіст «фікав» — або «фіковничав»? — у Mellqvist Kaffebar, реальному закладі на Hornsgatan 78 у Сьодермальмі. Подейкують, що тут же нерідко можна було застати за роботою з ноутбуком і самого Стіґа Ларссона — редакція «Експо» розташовується зовсім поряд.

А перекушувати журналіст-письменник, як кажуть, любив у навколишніх етнічних ресторанах. Наприклад, рагу з ягняти він замовляв у невеликій ліванській таверні Tabbouli на Tavastgatan 22, що стала прототипом боснійського ресторану Samir’s Cauldron, який згадується у третій книзі трилогії Ларссона — «Дівчина, яка підривала повітряні замки».

А традиційну шведську кухню — страви з оленини та знамениті м’ясні кульки — можна скуштувати у ресторані-пабі-клубі Kvarnen на Tjärhovsgatan 4, де Лісбет Саландер зустрічалася з членами своєї вигаданої дівчачої групи Evil Fingers.

Соціокультурні аспекти

Книги Стіґа Ларссона цікаві не лише своїми детективними лініями та стрімко розгорнутими сюжетами. У них чимало згадок про настрої та явища, властиві сучасній Швеції. А також ремінісценцій з минулого. Тим цікавіше розплутувати клубки його романів.

Наприклад, у трилогії «Міленіум» можна знайти посилання на творчість знаменитої шведської письменниці Астрід Ліндґрен — адже Лісбет Саландер цілком можна сприйняти як підрослу бунтарку Пеппі Довгапанчоху. Можливо, вона й волосся фарбує в чорний колір, щоб приховати природну рудість. А на дверях ексклюзивної суперквартири Лісбет красується табличка «V. Kulla» — практично «Villa Villekulla», як на будинку Пеппі.

Та й Мікаель Блумквіст — чи не Калле Блумквіст це з дитячих детективів, які писала Ліндґрен?

Окрім географічного розподілу поганих і хороших хлопців у своїх романах по місту, Стіґ Ларссон також прагнув відобразити в них соціальний та культурний поділ і різноманіття, властиві сучасному шведському суспільству. Варто зазначити, що сам він був за еміграцію — вважав мігрантів потрібними своїй країні. І цим наживав собі ворогів — тих, хто вважав іноземців, що приїжджають жити до Швеції, злом. Утім, у «Міленіумі» можна побачити відображення факту: сьогодні близько 25% мешканців Стокгольма — це новоприбулі мігранти або нащадки тих, хто приїхав раніше.

Кажуть, він збирався розвинути цю тему в наступних книгах серії — яких мало бути всього 10. Але натомість залишив по собі лише три бестселери.

І місто, до якого хочеться приїхати після їх прочитання.