Мої улюблені книги — версія 2008 року
Цей список я склала ще у 2008 році, у ЖЖ. Перечитуючи його зараз, я з одними пунктами досі повністю згодна, з іншими — хочу посперечатися із собою тодішньою. Особливо з її іронічними коментарями про “тіток”. Але я свідомо нічого з суті не міняла: нехай цей список залишиться таким, яким був — портретом мене у двадцять із чимось, через книжки, які я тоді любила. Освіжила лише трохи мову, щоб читалося легше.
Дехто нещодавно проводив опитування на цю тему у Facebook, і я згадала, що колись уже намагалася скласти подібний список — у старому доброму ЖЖ. Зазирнула — місцями здивувалася. Кілька книг звідти майже не пам’ятаю, ще пару викреслила б. Ще кілька — це одноденки, які чомусь припали до душі саме тоді… Але загалом усе правильно: більшість цих творів вплинули на те, ким я стала.
Треба буде колись відредагувати й доповнити цю добірку. Але сьогодні — просто залишу її тут, із тодішніми коментарями:
- Умберто Еко. Ім’я Рози (безсумнівний хіт; можна сказати, саме завдяки цій книжці я пішла в універ — та й узагалі, вона якось змінила все моє життя)
(далі — не за порядком важливості, а просто як згадається)
- Торнтон Уайлдер. Міст короля Людовіка Святого (там є ідея, яка чомусь увесь час повертається мені в голову)
- Хорхе Луїс Борхес. Книга вигаданих істот (взагалі люблю Борхеса повністю)
- Френсіс Скотт Фіцджеральд. Великий Гетсбі (книжка, яка колись змушувала мене плакати; до речі, треба знайти фільм — Редфорд у ролі Гетсбі ідеальний)
- Ернест Хемінгуей. І сонце сходить (одна з тих книг, що визначили життя)
- Герберт Веллс. Двері в стіні (зізнаюся, я їх теж шукаю від самого дитинства)
- Мішель Уельбек. Елементарні частинки (мабуть, найсвіжіший запис у моєму списку приголомшливих творів; жахлива і прекрасна водночас)
- Джон Стейнбек. Зима тривоги нашої (дивно: решта його прози до мене не дійшла, а от цей роман я розтягнула на цитати; “слова ‘сучий син’ можуть образити лише того, хто сумнівається у своїй матері”— це звідти; ну і сам сюжет — я люблю такі моменти самовизначення)
- Шодерло де Лакло. Небезпечні зв’язки (як би не опошлили цей твір голлівудські екранізації, на мою думку, книжка етапна — теж про межі допустимого)
- Алессандро Барікко. Море-океан (зараз скачаю, щоб перечитати, але, наскільки пам’ятаю, саме цей його роман написаний у ритмі шуму моря)
- Сельма Лагерлеф. Перстень Левеншельдів (я вже зізнавалася, що в дитинстві читала карело-фінський епос “Калевала” — а це вже роман зі шведського життя; і скільки б мені не казали, що мешканці півночі Європи нудні, мені вони подобаються)
- Габріель Гарсія Маркес. Сто років самотності (пам’ятаю, що читати його медитативні фантазії завжди було трохи нудно, але вони чомусь раз у раз спливають у пам’яті)
- Хантер С. Томпсон. Страх і ненависть у Лас-Вегасі (можливо, мені варто зайнятися гонзо-журналістикою)
- Айріс Мердок. Чорний принц (зізнаюся, навіть не пам’ятаю, про що там, але пам’ятаю, що звідти винесла)
- Сомерсет Моем. Місяць і мідяки (це ж той, що про Гогена? Гоген — мій незмінний улюбленець)
- Джордж Орвелл. 1984 (пам’ятаю, в одному виданні цей роман був разом з антиутопією якогось російського письменника; повчально)
- Герман Гессе. Сіддхартха (прочитала на одному подиху буквально за кілька годин; катарсис був потужний — і я вже ніколи не була колишньою; при цьому більше нічого з Гессе я так і не подужала — нудно)
- Артуро Перес-Реверте. Фламандська дошка (зізнаюся, люблю детективи — особливо розумні)
- Себастьян Жапрізо. Жінка в дзеркалі (майстер кінематографічних детективів із флешбеками; хотіла б я так писати)
- Володимир Набоков. Інші береги (насправді, цей геніальний ткач смачних російських слів славний не лише “Лолітою” — з-під його пера виходили барвисті літературні килими з неповторними візерунками)
- Франсуаза Саґан. Ангел-охоронець (згадала здебільшого для того, щоб у списку було більше жінок — хоча, на мою думку, жінки писати не вміють)
- Гюстав Флобер. Пані Боварі (по суті, практичний посібник із типових жіночих неврозів)
- Оскар Уайльд. Портрет Доріана Грея (мрія)
- Ірвін Велш. Євротреш (сильно і жорстко)
- Михайло Булгаков. Майстер і Маргарита (тут, думаю, можна обійтися без коментарів)
- Мілан Кундера. Нестерпна легкість буття (мабуть, найкраще зображення різних способів сприймати людське тіло; я однозначно на боці головного героя, а не героїні)
- Деніел Кіз. Квіти для Елджернона (фантастика, на мою думку, страшна)
- Мігель де Сервантес. Дон Кіхот (повністю погоджуюся зі словами Достоєвського — чи кого там — про те, що якби на страшному суді від людства вимагали якогось виправдання, ця книга могла б ним послужити)
- Емілі Бронте. Буремний перевал (пішла шукати фільм — наскільки пам’ятаю, він прекрасний)